ВС-2012 Текст № 1

Текст № 1 до турніру “Вікриття сезону – 2012 ” ХМО КРОКС

У турнірах Харцизького міського осередку команди отримують три тексти.  Матеріали цих текстів використовуються оргкомітетом для формування бази питань у конкурсах : «Україна», «Кросворд», «Шпаргалка», «Скласти кросворда» – постійно, та деяких інших епізодично. Команди готують рукописні варіанти, якими можна користуватися під час гри. Зараз Вашій увазі пропонується текст № 1 до турніру «Відкриття сезону – 2012 »
Отрадівський степ  «Донеччина» 29 травня 2012 року Христина Журавльова Оптиненьска ЗШ І-ІІІ ступенів Артемівської райради Керівник Учителька української мови та літератури Ніна Семенівна Проценко
Гордість Донбасу … Дуже містке поняття. Гордість Донбасу – це стародавній Бахмут –Артемівськ і славетне шахтарське місто Горлівка, це перлина нашого краю – Святі Гори і соляні шахти, це видатні люди нашого крою – герої і прості трудівники, це їх прославлені подвиги і ратний труд. Можна віднайти по карті нашої Донецької області, якій виповнюється 80 років, сотні видатних місць, і описати їх в такій же кількості творів. Я ж хочу розповісти, на перший погляд, про не дуже видатне місце нашого краю, але, якщо пригледітись та призадуматись, одне з найцікавіших та значущих не лише в моєму житті, а й у житті багатьох поколінь.
  Степ Отрадівський. Якщо відкрити сторінку Інтернету, то в матеріалах Вікіпедії можна прочитати сухі, короткі рядки:  «Степ Отрадівський – ботанічний пам’ятник природи обласного значення. Площа 3,9 га. Територія степу представляє собою ділянку степової рослинності. 7 видів рослин, які тут ростуть, занесені в Червону книгу – оносма донська, ковила волосиста, шафран сітчастий, півонія тонколиста, рябчик шаховий, черевички справжні». Але ж хіба можна побачити в цих рядках всю красу , все розмаїття цієї природної пам’ятки ? ► Саме тут я і живу, в цьому чудовому куточку нашої області. Це місце – село Отрадівка, моя колиска з дитинства. Мій будинок стоїть біля безкрайого степу.  А вид з вікон нагадує море ковили, яка розгойдується на вітру. Цей краєвид полюбився мені ще з раннього дитинства і назавжди запав в моє серце. Невже можна залишитися байдужим до того, що створювала природа багато віків, тим паче, що це частина твоєї історії та історії твоїх прадідів? Я не можу сказати, що люблю подорожувати і пізнавати нові місця, мені більше до вподоби цінувати те, що є, те, що я бачу кожного дня. Це, звичайно, рідні простори. Навіть, коли я йду зі школи стомлена, то подих вітру зі степу з його пахощами заспокоює і надає мені сил. Саме тому темою для твору я обрала ботанічний пам’ятник  природи – Отрадівський степ. ►  На території Донецької області люди жили здавна. Про це свідчать вироби часів неоліту, які були знайдені неподалік від нашого села біля річки Бахмутки: ручне рубило, ніж, скребки, сокира, прикраси. Пізніше у наші степи прийшли кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, хазари, печеніги, торки та половці. На наших степах вони залишили сліди свого перебування лише у вигляді кам’яних баб та високих курганів. У ХІІІ столітті на територію краю вперше прийшли монголо-татари, які потім ще не раз кочували в нашій місцевості. ► І сьогодні я можу ступати по тій, жодного разу не ораній землі, де ступали копита коней диких кочівників, можу бачити ті ж квіти й трави, які бачили степовики, вдихати аромати того ж степу, що був тисячі й тисячі років тому. ► Отрадівський степ – унікальне явище природи. Наш степ неораний, чистий, такий, яким був здавна. Такий, яким бачили його наші пращури, і якщо ми зможемо його зберегти, то таким недоторканим його зможуть побачити і наші нащадки. Збереження природи стало актуальним у наш час – епоху інформаційного буму, шаленого розвитку науково-технічного прогресу, атомної ери. Жак Кусто відзначав, що раніше природа лякала людину , а тепер людина стала загрозою для природи. Зараз немає жодного місця на планеті, якого б не торкнулась рука людини. Навіть недоторканий тисячоліттями степ під загрозою розорення. Мільйони років формувалась флора і фауна на артемівській землі перед тим, як стати степом. Невже людина зможе за одну мить знищити те, що створювалося  тисячоліттями ? Степові рослини на клумбі не ростуть. І залишається їх все менше й менше. Проблеми екології турбували і турбують багатьох людей. Моя односельчанка, однокласниця моєї мами, талановита поетеса і гарний вчитель, людина, яку виростила і випестила рідна природа, Лариса Боса не могла байдуже дивитись , як бездушні люди гектар за гектаром нищать гордість Отрадівки. На початку 90-х у місцевій газеті «Меридіан» вона розгорнула акцію протесту проти рішення розорити Отрадівський степ, зробивши з пам’ятника природи дачі. Наполегливість , рішучість і добро у серці перемогли : І хай сьогодні опадає листя , Нехай летить  і рветься на шмаття. Та червоніють ягоди намистом – Залогом нескінченного життя.  ► Багато видатних письменників , поетів, мандрівників оспівували український степ. Цієї теми не оминув Микола Гоголь, який у повісті «Тарас Бульба»  писав, що «… ніколи плуг не проходив хвилями диких степових рослин. Одні лише коні, що ховалися в них, як  у лісі, витоптували їх … Увесь степ був ніби зелено-золотим океаном, по якому  наче бризками розкидані мільйоні квітів». Як це схоже на наш острівок степу ! Та не лише М.Гоголь писав про степ. А яким змальований він у творах А.П. Чехова «Степ» та «Щастя»: « … Пахучі строкаті трави, неозорість простору і неба над ним, де підносяться кургани і вітряні млини … Минуть ще тисячі років, помруть мільярди людей , а вони все ще будуть стояти, як стояли , … і жодна душа не буде знати, навіщо вони стоять і яку степову таємницю ховають під собою». ► Чарівний наш степ ! ►  І взимку, вкритий білою шапкою снігу, і восени, виблискуючий червоними ягодами глоду та шипшини, і влітку, коли напуває нас п’янкими ароматами трав, а особливо навесні, коли оживає природа і разом з нею ожива степ. Незорані острівці нашого степу навесні надзвичайно красиві: зацвітають півники, тюльпани, гіацинти. Подекуди промайне горицвіт, його яскраво – жовті квіти утворюють цілі килими. Розпускаються блакитні проліски, ніжні тендітні крокуси, пахучі фіалочки. У травні степ змінюється. На зеленому тлі степових трав де-не-де з’являються, ніби зірочки, білі анемони, синіє барвінок. ► Неможливо відірвати очей від розкиданих по степу галявин пишних яскраво – червоних півоній ( воронців ) . А коли починається літня спекота, весь бугор вкривається білими хвилями ковили, неначе безкрає небо. Наповнюють степ своїми пахощами полин, типчак, шавлія, тим’ян . Висихають від спеки рослини, підхоплює їх вітер, котить клубами, витрушуючи дозріле насіння. ► В ярах, на схилах балок примостилися зарості тернику, шипшини, степової вишні. ► Та не тільки рослинним світом багатий наш степ. Чисельні дрібні гризуни: ховрахи, полівки, хом’яки, сліпаки та миші. Зустрічається тхір степовий, ласка, куниця, зайці. Інколи забігають вовки в пошуках їстівного. Частіше побачиш лисячу нору з виводком лисенят. ► Кажуть мої батьки, що бачили в свій час ще й косуль, диких кабанів і навіть лосів, але , на жаль, зараз їх тут вже немає. Залишився на згадку лише кам’яний олень. ► Наповнюють округу своїм співом жайворонки, вівсянки, чорноголови. Злякано з-під ніг спорхують сірі куріпки, кличуть своїх діточок до гнізда перепілки. Зашерхотить в траві прудка зелена ящірка, проповзе гадюка чи полоз. А серед усього цього розмаїття тече собі, не поспішаючи річка Бахмутка.  ►  У Червоній Книзі  України зібрані відомості про  рідкісні види рослин і тварин, деякі з них ще залишилися в нас. Занесення певного виду до цієї книги є своєрідним попередженням про те, що він знаходиться під загрозою зникнення і потребує особливої охорони та дбайливого ставлення. Скільки людей не замислюючись, зривають воронці, горицвіт, щоб зробити черговий букет або помилуватися квіткою хвилину і викинути. А скільки лиха всьому живому завдають останнім часом все частіші в степу пожежі ! Природа дуже прекрасна , але така ранима. Наш Отрадівський степ – земля наша і наших дідів – прадідів, які проливали за неї свою кров і навіть не задумувалися , що їхні нащадки здатні знищити таку красу. Наш степ – наша гордість ! Навіть саме слово наповнене якоюсь незбагненною, цілющою силою, яка збагачує тіло й розум.  Чисті неосяжний степ, такий, яким був сотні – тисячі років тому, що може бути прекраснішим ! Я б дуже хотіла, щоб він залишався таким і надалі для майбутніх поколінь.
Гени правлять бал. Прорив у стоматології.  «Житейские мелочи» № 21 2012 рік   Цікаве в біології.
Вчені з Едінбургського університету прийшли до висновку, що гени грають важливу роль у формуванні особистості і, зокрема, соціальних навичок, ніж виховання. Результати проведених спеціалістами досліджень протилежні існуючим у психологів уявленням про те, наше оточення впливає на формування особистості більше , ніж генетика. ► Вчені вивчили більше 800 пар однояйцевих та різнояйцевих близнюків. Їм задавали різноманітні запитання – наприклад, як вони сприймають себе та оточуючих, як на них впливає думка авторитетних людей і т.п.. Дослідники встановили, що у однояйцевих близнюків ідентичні риси характеру зустрічаються у два рази частіше, ніж у різнояйцевих, що говорить про більший сильний вплив ДНК. ► «Раніше, уявлення про вирішальну роль сімї та оточення домінували у поглядах на психологічні характеристики особистості. Наша робота показує, що з боку генетики спостерігається куди більший вплив, – вважає професор Тімоті Бейтс,  керівник досліджень, – найбільший вплив гени здійснюють на здатність до самоконтролю. Між людьми, що зациклюються на своїх проблемах, і тими, хто вирішує ці проблеми у позитивному ключі, існує величезна генетична різниця», – сказав Бейтс.
 Створено матеріал, який одночасно вбиває бактерії та відновлює зуби. Американські вчені використали нанотехнології  для створення першого композитного матеріалу для заповнення порожнин, який вбиває шкідливі бактерії і відновлює структуру пошкодженого зуба.  ► Наповнювач містить наночастинки фосфату кальцію, який регенерує зубні мінерали. Замість того, щоб протидіяти руйнуванню звичайними матеріалами для пломб, новий матеріал контролює шкідливі бактерії, які існують у природній колонії мікроорганізмів порожнини рота. Матеріал також відновлює мінерали зубної емалі, сказав керівник досліджень професор Сюй Хуакун з університету Меріленда ( США).  ► Дослідники додали антибактеріальні  речовини, які містять наночастинки срібла, в ґрунтовку , яка використовується для підготовки до буріння , та в клей, який стоматологи використовують для закріплення пломби у зубі.  «Ми хочемо використати антибактеріальні препарати також у ґрунтовці та клеї тому, це перше, що контактує з внутрішньою поверхнею порожнини рота та потрапляє в крихітні канальці в середині зуба», – додає Сюй.
Реклама ТМ «Родина»  Рідніше не буває !  «Правда про зефір»
Корисні солодощі бувають !!!  Зефір ТМ «Родина» – ніжний, вишуканий, корисний та надзвичайно смачний. Зефір люблять як дорослі, так і діти. Це чи не перші у житті маленьких дітей солодощі, дозволені педіатрами. Зефір ТМ «Родина» багатий на вітаміни та мінерали, необхідні для здорового харчування.   У складі зефіру ТМ «Родина»  лише натуральні складники:Яблучне пюре – багате на залізо, вітамін С, фосфор, фруктові кислоти, клітковину, корисне для правильної роботи печінки.

Пектин – нейтралізує та виводить з організму радіонукліди, іони важких металів, знижує рівень холестерину у крові, нормалізує функцію травлення.  Яєчний білок – слугує будівельним матеріалом для м’язової тканини. Глюкоза і фруктоза 

( патока) – сприяє концентрації уваги і покращує мозкові функції, зміцнює імунітет, вуглеводи забезпечують організм необхідною енергією для активного життя. Молочна кислота – має виражені бактерицидні властивості, значно поліпшує склад кишкової мікрофлори.  Тож не випадково дієтологи радять людям, що ведуть здоровий спосіб життя і турбуються про свій зовнішній вигляд обирати саме зефір ТМ «Родина»

Мрії  Леся Українка  У дитячі любі роки, Коли так душа бажала  Надзвичайного, дивного,  Я любила вік лицарства.  Тільки дивно, що не принци,  Таємницею укриті,  Не вродливі королівни  Розум мій очарували.  Я дивилась на малюнках  Не на гордих переможців, Що, сперечника зваливши, Промовляли люто: «Здайся!»  Погляд мій спускався нижче,  На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом,  Говорив: «Убий, не здамся!»  Не здававсь мені величним  Той завзятий, пишний лицар,  Що красуню непокірну  Взяв оружною рукою.  Тільки серце чарувала  Бранки смілива відповідь:  «Ти мене убити можеш,  Але жити не  примусиш!»  Роки любії, дитячі,  Як весняні води, зникли,  Але гомін вод весняних  Не забудеться повіки.  Він, було, мені лунає

У безсонні довгі ночі  І єднається так дивно  З візерунками гарячки:  Мріє стеля надо мною,  Мов готичнеє склепіння,  А гілки квіток сплелися  На вікні, неначе грати.  Од вікна до мене в хату  Червонясте світло впало, –  Чи то вуличнеє світло,  Чи то полиски пожежі?  Що се так шумить невпинно?  Навісний, безладний гомін!  Чи в крові гарячка грає,  Чи війна лютує в місті? 

Чи се лютий біль у мене  Тихий стогін вириває,  Чи то стогне бранець-лицар,  Знемагаючи на рани:  «Хто живий у сьому замку? 

Хто тут має серце в грудях?  Другом будь, зійди на вежу,  Подивись на бойовисько!  Подивись на бойовисько,  Хто кого перемагає?

Чи над лавами ще в’ється  Корогва хрещата наша?  Коли ні, – зірву завої!  Хай джерелом кров поллється,  Будь проклята кров ледача,   Не за рідний край пролита!  Ні, я чую наше гасло!  Ось воно все голосніше…  Зав’яжіть тісніше рани,  Шкода кров губити марне!..»  Так дитячі мрії грали  Між примарами гарячки.  А тепер? – гарячка зникла,  Але мрії не зникають.  І не раз мені  здається,  Що сиджу я у полоні  І закута у кайдани  Невидимою рукою.  Що в руці у мене зброя  Неполамана зосталась,  Та порушити рукою  Не дають мені кайдани.  Глухо так навколо, тихо,  Не шумить гарячка в жилах,   Не вчувається здалека  Дикий гомін з бойовиська.  Так і хочеться гукнути,  Наче лицар мрій дитячих:  «Хто живий? Зійди на вежу,  Подивися наоколо!  Подивись, чи в полі видко  Нашу чесну короговку?  Коли ні, не хочу жити,  Хай мені відкриють жили,  Хай джерелом кров  поллється,  Згину я від згуби крові.  Будь проклята кров ледача,  Не за чесний стяг пролита!..»   

Леся Українка  Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!  Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!  Мене від тебе доленька жене,  Немов од дерева одірваний листочок…  І мчить залізний велетень мене.  Передо мною килими чудові  Натура стеле – темнії луги,  Славути красної бори соснові  І Случі рідної веселі береги.  Снується краєвидів плетениця,  Розтопленим сріблом блищать  річки, –  То ж матінка-натура чарівниця   Розмотує свої стобарвнії нитки.   ► 

«Красо України, Подолля!»  Леся Українка   Красо України, Подолля!  Розкинулось мило, недбало!  Здається, що зроду недоля,  Що горе тебе не знавало!  Онде балочка весела, В ній хороші, красні села,  Там хати садками вкриті,  Срібним маревом повиті,  Коло сел стоять тополі,  Розмовляють з вітром в полі.  Хвилюють лани золотії,  Здається, без краю, – аж знову  Бори величезні, густії  Провадять таємну розмову.  Он ярочки зелененькі,  Стежечки по них маленькі,  Перевиті, мов стрічечки,  Збігаються до річечки,  Річка плине, берег рвучи,  Далі, далі попід кручі…  Красо України, Подолля!  Розкинулось мило, недбало!  Здається, що зроду недоля,  Що горе тебе не знавало!.. 

 «Сонечко встало, прокинулось ясне…»   Леся Українка   Сонечко встало, прокинулось ясне,   Грає вогнем, променіє,   І по степу розлива своє світлонько красне, –   Степ від його червоніє.   Світлом рожевим там степ паленіє,  Промінь де ллється іскристий,

Тільки туман на заході суворо синіє, Там заляга він, росистий.  Он степовеє село розляглося  В балці веселій та милій,  Ясно-блакитним туманом воно повилося,  Тільки на хатоньці білій  Видно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –  Далі все степ той без  краю,  Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;  Часом могилу стріваю.  В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –   Тихо, і вітер не віє.

Де не погляну, ніде ні билинки,  Тиха травиця леліє… 

«Вже сонечко в море сіда…»  Леся Українка   Вже сонечко в море сіда;  У тихому морі темніє;  Прозора, глибока вода,  Немов оксамит, зеленіє.  На хвилях зелених тремтять  Червонії іскри блискучі  І ясним огнем миготять,  Мов блискавка з темної тучі.  А де корабель ваш пробіг,  Дорога там довга й широка  Біліє, як мармур, як сніг,  І ледве примітно для ока  Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне, то згасне…  Ось промінь остатній! Прощай,  Веселеє сонечко ясне!

Динаміка зміни рослинного світу у плейстоцені.  Фауністичні комплекси плейстоцену   Україна . Хронологія розвитку том 1
Найчутливішими до коливань тепла і холоду є рослини. У плейстоценову епоху вони реагували на зміну клімату значно динамічніше , ніж фауна. Майже всі сучасні види рослин сформувалися на території України ще до появи людини, в пліоцені. Надалі нові види флори не з’являлися, а лише відбувалися численні зміни або перебудови рослинності. Ці перебудови віддзеркалювали кліматичні коливання , які викликали значні зсуви рослинних зон з півночі на південь, і навпаки.  Одразу за крижаним панциром проходила смуга озерно-льодовикового ландшафту з елементами тундри, далі йшли тундростеп, лісотундра та степ.  Тундрова флора при льодовикової зони мала дуже бідний видовий склад: полярну вербу, карликову березу та різноманітні мохи. Трохи далі від льодовика, у тундро степовій зоні буяло різнотрав’я. Бурхливому процесу фотосинтезу рослин сприяло сухе й спекотне літо, коли завжди безхмарне небо давало багато сонячної енергії. Постійні холодні вітри з льодовика , перешкоджаючи розмерзанню ґрунту, пригнічували деревну рослинність, але водночас, змішуючи зі снігом принесений лесовий пил, стимулювали ріст трав. У захищених від вітру долинах річок та затишних балках тулилися лісостепові ділянки з модриною, березою, сосною. У міжльодовикові епохи і¸ менш виразно, в теплі епохи ( стадіали) у межа їх великих зледенінь рослинні зони зазнавали зрушень у зворотному напрямку . Зона тундри відходила за межі Європейського континенту – на арктичні острови. За нею йшла лісотундра з рідколіссям із модрини, берези та ялини. Ще далі на південь утворювався широкий пояс тайгових лісів із переважанням сосни, ялини, модрини, берези, осики та вільхи. Теплолюбиві види дерев – горіх, граб, ліщина, дуб, в’яз, клен, липа, ясен – поширювалися далеко на північ.  ( Видовий склад легко визначається дослідженням пилку, що чудово зберігається у відкладах найвіддаленіших періодів.)      В межах палеоліту України виділяють п’ять фауністичних комплексів, кожен з яких має свою назву. Таманський: пізня форма південного слона, етруський носоріг, зюсенборнський кінь, кавказький еласмотерій, бізон Шетензака. У складі мегафауни тираспольського фауністичного комплексу  представлені: слон Вюста, трогонтерієвий та давній слони, пізній етруський носоріг, мосбаський кінь, бізон Шетензака, широколобий лось і гігантський олень. Серед дрібних ссавців відомі знахідки копитного лемінга. Сингільський комплекс фауни представлений : ранньою формою давнього слона, носорогом Мерка, сибірським еласмотерієм, конем і гігантським, великоротим та шляхетним оленями.  Хазарський фауністичний комплекс характеризується : хазарським мамонтом, трогонтерієвий слоном, хазарським конем, верблюдом Кноблоха, довгоногим бізоном, сайгою, волохатим носорогом, сибірським еласмотерієм, північним оленем, печерним левом та гієною. Мамонтовий фауністичний комплекс поділявся на три підкомплекси : ранній, середній, пізній. Без підрозділу на під комплекси, він був представлений такими видами : ранній мамонт, волохатий носоріг, кінь, північний олень, вівцебик, бізон, сайга.

Еще интересные записи по данной теме

Share

Tags:

One Response to “ВС-2012 Текст № 1”

  1. Fatma пишет:

    Full of salient points. Don’t stop bieleinvg or writing!

Leave a Reply