Кросворд Юніор Елла Євтушенко 2

Увазі учасників конкурсу кросвордистів Юніор. Вам прополнуються поезії Елли Євтушенко. Деякі слова з цих поезій використані при складанні конкурсних кросвордів № 3 та № 4 .

Елла Євтушенко , Київ.  ►

Ніч 

Дальніми фарами світять зустрічні машини.

 Їх небагато, і це найчастіше таксі.

 Світло це рве всі думки, мов колючки шипшини.

 Так скрипалі рвуть, до “до” не дійшовши, на “сі”.

 Світло зникає, і темрява ллється у душу.
Темна, венозна, солодка, густа, як кисіль…

 Завтра робитиму те, що повинна, що мушу,

 Зараз – не можу, хоч падай.

У цьому-то й сіль. 

Темрява ллється, а з нею – нічна прохолода… 

Вулиця зовсім безлюдна, та я не сама:

 Ніч, її сяйво ліхтарна і зоряна врода,
З нею – сумна, не зимова, безсніжна зима…

 ► Зірки 

Накреслив смужку літак

  На шовковій шалі.

 Посидь зі мною ось так, 

Коли я в печалі. 

А зорі розмови плетуть. 

Предивна говірка! 

Коли ти зі мною тут,

 Мені не так гірко. 

Сьогодні я – ці зірки.

 Шовкові, яскраві.

Зі мною ти навіки!

Хоча би в уяві. 

►  Серцебиття 

 І знов почалося блукання, шукання кохання,

 І знов почалося писання, співання, неспання,

 І знов почалося поглиблене самокопання, 

І знову здаються нічим аксіоми буття.

І знову трикляте тремтіння, хотіння, ходіння,

І знов потепління надворі, і саможаління, 

І знову горіння, творіння і нерозуміння,

 І знову туди біжу, звідки нема вороття. 

А ще вгамувати не можу я серцебиття. 

►  * * * 

То хмари чи гори на обрії стали?

 Чи то бовваніє хребет диво-ящера?

 Похмуро й задумливо дивляться скали 

На свого давно скам’янілого пращура.

 Зникають у небі повітряні змії:
Немає руки, щоби їх тут затримала.

І губиться голос у цій веремії, 

Холодний і стомлений:

“Пізно вже. Спи, мала”.

 ►  Коли падає зірка 

Далеко від нашої з вами галактики

 Є зірка, що Сонцем наречена.

 Навколо – планети, мов райдужні клаптики. 

Одна ще не зовсім попечена.

Там люди живуть.

Як показує практика – 

Працюють із ранку до вечора.

 Звичайно, не тільки працюють ті люди:
Будують, мурують, руйнують,

 Цілуються, б’ють кулаками у груди,

Століття та ери рахують… 

Добу поділили на певні години,
А землю усю – на повіти.

 Спокійно живе і не знає людина,

 Що зрушить планета з орбіти. 

У вічі всміхнулася Сонцю, на згадку,
І – мчить крізь незвідані далі! 

Ніхто не помітив нічого спочатку,

Лиш зірка ставала все далі.

А потім – кінець.

Ні наступного ранку,

Ні вдень взагалі не світліло.

І марно стара чаклувала шаманка – 

Планета-бо в космос летіла.

Чи вже відшукала нову сонце-зірку,

Чи досі, можливо, в блуканні?

Планета котилася небом, як з гірки.

 А я загадала бажання.

 ► Проходить час 

Пізно прокинутись, випити соку,

 Вибігти босоніж на ґанок. 

Солодко, ясно, сонце – високо.

Так зазвичай і проходить ранок.

Пити тепло босими ногами,

Разом співати народних пісень.

Бджоли виводять мажорні гами.

Так зазвичай і проходить день.

Нудно. Тихо. ТБ не ловить.

 Вітер легкий обіймає за плечі,

Яблуні й вишні ведуть розмови… 

Так зазвичай і проходить вечір.

Пізно не спати – зелено-молодо!

Вірші писати – певна річ!

Місяць виблискує, мов із золота. 

Так зазвичай і проходить ніч.

Карти, книжки, і нікого, крім нас.

Так зазвичай і проходить час.

►   На добраніч 

Снів побажати можна солодких, 

Довго-пастельних, яскраво-коротких,

Синіх, зелених, червоних, бузкових,

 І чорно-білих, і кольорових. 

Снів побажати можна музичних, 

Літературних чи артистичних, 

Навіть… таких… кі-не-ма-то-гра-фіч-них, 

Навіть медичних чи філологічних. 

Снів побажати можна зіркових, 

Сонячних, хмарних, вечірніх, ранкових,

 Тихих, гучних, прозових, римованих, 

В небі розсипаних, в морі захованих.

Снів побажати можна лисичних,
І солов’їних, і бегемотичних,

Можна трояндових, можна фруктових, 

Зрештою, гарних чи просто чудових. 

В кожного різні сни, я вважаю. 

Ну а тобі я найкращих бажаю! 

►  Потяги 

Поміж сіл, уквітчаних весною,

Колією-стрічкою тісною

Мчать примарні потяги-романтики.

Їдуть бідні й сватані бідою,

Їдуть і багаті чередою,

Їдуть безталанні і “талантики”.

Їде з ними пісня, їде мрія,
Їде сонце, що пече – не гріє,

Їде і сарказм, і зла іронія.

Кава їде чорна й чорна втома

(Бо ж бадьорість залишилась вдома),

Їде сміху й сліз гірких симфонія.

Сонце ледве видно ген крізь ліс.

Знизу звідкись чути ямб коліс.

Мчать примарні потяги-романтики. 

►  Минуть роки 

Минуть роки.

Минуть десятки років.

Ми зробимо мільйони хибних кроків,

Переживемо тисячі падінь.

І кожний вивчить ще по другій мові,

І впише до історії любові  

І паводків десятки, й зледенінь. 

І кожен з нас одружиться, напевно,

І зрозуміє хтось, що то даремно,

І розведеться.

Хтось – по два рази. 

І хтось напише купу ще поезій, 

Хтось вивчить про рубідій, радій, цезій,

А хтось піде по стежці Лао Цзи. 

Коротше, як усім вже зрозуміло, 

Тоді всі будуть сильні та умілі,

 І навіть самостійні вже (хто зна?).

 Коли нам всім вже знадобиться догляд, 

То погляд випадково стріне погляд –

 І раптом прийде здогадка ясна.

Ми кинемося палко обійматись,

Заплутавшись, ридати чи сміятись, 

І згадувати, як колись жили.

Та мрію я, щоб попри всі негоди

Такої не ставалося пригоди,

Щоб всі ми до тих пір разом були.

► Поясни 

Простягаю до неба руки. 

Дощ – як душ. 

У цих хмарах губляться звуки –

Спів калюж. 

Поясни мені, милий хлопче, 

Поясни, 

Ну чому ми не дотягнули до весни? 

Дощ цілує мене у шию. 

Як ніхто. 

Я сховаю його, пришию 

Під пальто. 

Поясни мені, милий хлопче,

Ну поясни, 

Як так вийшло, що не дочекалися ми весни?

 Відкидаю назад волосся.

Понеслось! 

Розкажи мені, як жилося? 

Як булось? 

Поясни мені, милий хлопчику,

 Поясни,

Чом ми не дожили до своєї та до весни?

Еще интересные записи по данной теме

Share

Tags:

2 Responses to “Кросворд Юніор Елла Євтушенко 2”

  1. stnGer пишет:

    Ну что я могу сказать, в целом статья интересная, но нет самой изюминки.
    Не говорю, что я написал бы лучше, но тем не менее(

  2. blueback пишет:

    Не пойму в чём дело, но у меня тока 2 картинки загрузилось. ((( А ваще понравились! :)

Leave a Reply